Downloads & Free Reading Options - Results

Практичний російсько-український словник приказок / НАН України, Ін-т енциклопедичних дослідж. НАН України. - К. : Державне видавництво України, 2009. - 108 с. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України започаткував книжкову серію "Із словникової спадщини", покликану здійснити перевидання українських термінологічних словників, створених на початку 20 століття, що нині стали раритетними, а в радянські часи були заборонені й вилучені з ужитку. Оскільки ці словники й донині зберігають наукове та практичне значення, вони сприятимуть виробленню розумних компромісів між прихильниками різних українських термінологічних систем. Це є надзвичайно актуальним в умовах становлення термінологічної системи української мови, очищення її від русизмів, штампів, нехарактерних для її природи форм та зворотів. Практичний російсько-український словник приказок під редакцією Майка Йогансена був опублікований у 1929 році видавництвом ДВУ (Державне Видавництво України, Харків). Тут представлено його перевидання, здійснене Інститутом енциклопедичних досліджень НАН України у 2009 році, в серії "Із словникової спадщини". Практичний російсько-український словник приказок Упорядкував Г. МЛОДЗИНСЬКИЙ За редакцією М. ЙОГАНСЕНА ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ 1929 Видко, що не аби-яка в нас є потреба в російсько-українському покажчикові приказок та прислів’їв. Отак, читаючи газету, часом надибуєш десь до слова перелицьований переклад російської приказки, а як коли, то й бачиш з-попід рядків, що дуже треба було авторові приказки, тільки одшукати її він не спромігся. То правда, що Симонов (М. Номис) добрий зібрав скарб українських прислів’їв і такий, що без нього годі обійтися письменникові, та ж одшукати щось у тому скарбові, не вивчивши його попереду, сливе неможливо. Покажчик Номисів, мало того що дуже неповний, ще й складений за ознакою речей, про які мова буває в приказці, отож одшукати щось із мудрощів народних, кермуючися тих мудрощів філософічним змістом, дуже буває нелегко. Тож і з'являється оця книга, почасти якупорядковання скарбу того, почасти як російсько- український словник приказок, на поміч тим, хто до російської звик літератури і до російського вислову, але хоче використати своєрідний і рясний матеріал українського слова, починаючи писати по-українському. Хоч які хиби, певне, є в цій книжці, та, сказати правду, дуже нелегке було діло її складати. Раз, що це первина, бо не траплялося нам ще бачити хоч скільки-небудь докладної книги такого змісту, і, значить, доводилося уперше встановляти відповідності, вирішати про самий зміст приказок, судити їх і прирікати їм той чи инакший розум. Два, що саме діло відповідноститієї до того ж хистке й непевне, що поки щось вирішиш, то сто разів би, здавалося, одцурався б і книги тієї, і діла того. Буває часом, що саме там, де найближчі показуються самим висловом своїм російська приказка до української, що саме там вони найбільше різні і найменше одна до одної пасують. А найголовніше це те, що в приказці всякій-будь є, власне сказати, тільки одне цілком конкретне і реальне і це є самий її язиково-образний вислів. Усе ж, що в ту приказку вкладає мовлянин, прикро може мінятись і то під тую, то під другую категорію народної філософії припасовуватись. Бо хто ж того, зрештою, не знає, що народ ту саму приказку вживає іронічно, але й просто, що, додавши ще якесь до неї слівце, геть перетасовує її на зовсім инакший розум і так далі. Зваживши на все це, складач такої додержувався методи. Попереду вибрано з газет, з книжок і чималою частиною з живої розмови над п’ятсот таких російських приказок, що їх найбільше подибуєм у повсякденнім житті. Виявилося при тому, що частина цього актуального запасу є приказки інтернаціональні, як от, приміром: «лучше поздно, чем никогда», «лучшее враг хорошего» і сила инших. Друга частина цього запасу, виявилося, є приказки українські, уживані в російській мові, як от: «моя хата с краю», і таких знайшлося чималенько - ми означували їх слівцем (укр.), при тому абсолютно не претендуючи на точність і науковість цього означування - точна бо і наукова класифікація була б вимагала ціложитенної роботи над розмежуванням і установленням позичень та наслідувань. Третя частина цього запасу то приказки, що постали в російській мові з літературних джерел - драм, байок то-що, і тільки четверту, хоча й числом, мабуть, найбільшу, частину складали народні російські приказки. Отак траплялося, що якась інтернаціонального чи літературного родива приказка не має точного собі відповідника в українськім скарбові. Тоді складач брав на себе відвагу пристосовувати якусь українську приказку до даної інтернаціональної чи російської літературної, бажаючи настачити на всяку чисто потребизну і виправдуючи своє свавілля тим, що й народ раз-у-раз переміщає і пристосовує свій приказковий скарб, як йому того буває потреба. Та щоб не забагато було такого і щоб незайманий зостався основний скарб, далі наводилося скілька приказок, що хоч і неточно, а все ж у якій мірі підходять до теми. Ці додаткові приказки складають таким побитом потенціяльний запас, який, відома річ, їсти не просить. Отож заранше прохає складач не гніватися на нього за приблизність і неточність відповідей на російські приказки. Одне, що точности і взагалі тут не може бути, а друге от що: Буває, що якась приказка втрачає свій первісний зміст і уживається її вже зовсім по-іншому. Узяти хоча б криловське «А ларчик просто открывался». Попереду це мислилося приблизно як українське «бачить під лісом, а не бачить під носом» чи щось таке. Тепера ж, хто додивлявся цього вислову в наших газетах, нехай згадає, що «ларчик просто открывался» вже цілком рівне до вислову «вот где собака зарыта» або ж сказати по-простому: «Все ясно, все очевидно, все з’ясувалося, що було затаювано». Отож поруч з таким відповідником, як: «густо дивиться, та рідко бачить» або «у воді стоїть, а води просить», подано і такий як: «Нігде правди діти», або «Ниточка доведе клубочка», бо словник цей складалося не як науковий, а як практичний покажчик для літературної праці. Ясне діло, складач того свідомий, що багато де не найкращого добрав відповідника, а може статися, десь і зовсім не знайшов те, чого було б треба. Той, хто далі робитиме у цім полі, це направить, а цілину оравши, без огріхів забирати не випадає. Як коли, то й доводилося цілий робочий день згаяти на одну приказку. Ще одне хотілося б сказати вже про саму оту народню мудрість. Як глянеш на чотирнадцять тисяч українських приказок, що їх Номис зібрав докупи, то спочатку аж моторошно стає - яка ж то розмаїта й на тонкий зміст, і на гострий дотеп багата маса. Та коли ближче присунешся до того діла, то бачиш, що цей різноколірний мільйон ілюструє, може, який десяток, а може, два філософських, побутового характеру тез. Народня бо мудрість широка образами і взірцями й прикрасами, та вузька в самій своїй філософії. Суто селянська духом своїм, глибоко дрібнобуржуазна в своїй моралі, уперто власницька, запекло консервативна ця народна мудрість. Окроме лютої ненависти до пана, ледви чи можна знайти в ній щось передове. Та от ми, люди нового суспільства, все ж таки залюбки користуємося з висловів цієї мудрости, як з щиро художньої форми. Ми користуємося з неї почасти іронічно, почасти метафорично. Єсть якась особлива гостра пікантність у приказці, коли фейлетоніст, описуючи бодай заходи Ліги Націй у справі знищення Радянського Краю, співчутливо застерігає, що: -Піднимайте, свині, хвости, бо глибоко морем брести. Складач